Штурмовий
253
Окремий
Батальйон
Штурмовий
253 ОШБ батальйон "Арей"
У складі 253 батальйону "Арей" служать справжні герої, які щодня мужньо тримають оборону нашої країни. Ці хлопці стали на захист України, щоб не дати російським загарбникам розповсюдитись по її території.
Вони брали участь у запеклих бойових діях, виявляючи неймовірну сміливість та відвагу.
Кожен з них не лише захищає нашу землю, але й символізує незламний дух українського народу. Відстоюючи суверенітет і соборність України, бійці "Арей" пишуть нову історію, сповнену честі та гордості.
Під цими фото — обличчя мужності, відваги та непохитності. Кожен з них — це частинка великої команди, яка разом бореться за наше майбутнє.
Людина, чиє ім’я стало символом незламності та відваги. В його очах завжди палає той вогонь, який може запалити інших – вогонь боротьби, гідності та відповідальності. Він не просто командир – він воїн, що йде у бій пліч-о-пліч зі своїми побратимами, знаючи, що за його спиною – Україна.
Ще у 2014 році він зробив свій вибір, коли війна вперше торкнулася української землі. Тоді він, молодий і гарячий, взяв до рук зброю не для слави, не для нагород – а тому, що не міг інакше. Ворог прийшов на рідну землю, і його потрібно було гнати. Від роти до батальйону, від добровольця до командира – шлях, вимощений кулями, вибухами, втратами, але ніколи – зневірою.
Штурмовий батальйон "Арей" став для нього другою родиною, а, можливо, і першою. Тут кожен – брат, кожен вартий довіри, кожен готовий ризикнути заради інших. Комбат ніколи не керував здалеку, не віддавав наказів з безпечного місця – він був у самісінькому пеклі разом з тими, кого вів у бій. Саме так вони взяли Велику Олександрівку – тиха ніч, човни, плоти, холодна вода… І гарячі серця, що рвалися до перемоги. Вони заходили в тил ворога, змушуючи його тікати, залишаючи позаду зброю, техніку, зруйновані плани.
"Македонець" завжди говорить просто, без пафосу. "Ми тут для того, щоб бити ворога. І ми його б’ємо", – каже він, стискаючи автомат. Але в його голосі – не тільки впевненість. У ньому – турбота за кожного, хто стоїть поруч. Він знає, що війна – це не лише тактика і стратегії. Це людські долі. Це життя тих, хто вірить у нього, хто йде за ним, хто довіряє йому найдорожче – своє майбутнє.
Його батальйон росте. Нові бійці приходять, ще молоді, ще не загартовані, але з бажанням воювати. І він, "Македонець", бере їх під своє крило, робить з них справжніх воїнів. Бо для нього ця війна – не просто обов’язок. Це справа честі. Це боротьба, яку він не залишить, поки не буде поставлена головна крапка – перемога.
І поки над Україною лютує війна, поки земля здригається від вибухів, а ворог ще дихає ненавистю – Олександр Грищук продовжує свою справу. Він не боїться ані кулі, ані смерті. Бо знає – він і його побратими творять історію. І ця історія буде написана кров’ю, мужністю та незламною волею.
Олександр Грищук
позивний "Македонець"
командир батальйону "Арей"
Український військовослужбовець, заступник командира 253-го окремого штурмового батальйону "Арей". Його ім'я асоціюється з самовідданою службою в лавах Збройних сил України та вагомим внеском у захист територіальної цілісності України під час російсько-української війни.
Як заступник командира батальйону, "Херсон" виконує важливі обов'язки з координації бойових дій, управління підрозділом та підтримки морального і бойового духу військовослужбовців. Його роль передбачає постійне співробітництво з командуванням, планування операцій і контроль за виконанням наказів. Завдяки своєму досвіду та рішучості, Сергій Васильович є незамінним лідером, який завжди прагне забезпечити успішне виконання бойових завдань.
Батальйон "Арей", в якому служить Сергій Васильович, відомий своїми досягненнями на фронті, зокрема в проведенні штурмових операцій і звільненні тимчасово окупованих територій. Жеребило часто бере безпосередню участь у бойових діях, показуючи приклад підлеглим і командуванню. Його рішучість і вміння швидко приймати рішення в критичних ситуаціях допомагають батальйону ефективно діяти в найскладніших умовах.
Сергій Васильович Жеребило — це уособлення патріотизму, військової майстерності та непохитної волі до перемоги. Його внесок у захист України є неоціненним, і його ім’я викликає повагу як серед побратимів, так і серед командування.
Сергій Жеребило
позивний "Херсон"
Український військовослужбовець, командир першої штурмової роти 253-го окремого штурмового батальйону "Арей". Його ім’я стало відомим завдяки героїзму та відвазі, виявленим на фронті під час російсько-української війни.
З перших днів війни Асатрян приєднався до лав Збройних сил України, ставши частиною елітного підрозділу. Як командир першої штурмової роти, він відповідає за управління бойовими діями своїх підлеглих, планування операцій та проведення складних штурмових завдань у найгарячіших точках фронту. Його рота брала участь у звільненні окупованих територій та обороні важливих стратегічних позицій.
Асатрян відзначається глибокою відданістю своїм побратимам та Україні. Він неодноразово ризикував власним життям, демонструючи лідерські якості та надзвичайну хоробрість. Його підрозділ здобув славу завдяки високому професіоналізму та успішним виконанням бойових завдань.
Радик Асатрян — символ нової генерації українських воїнів, які борються за свободу та незалежність своєї країни.
Радік Асатрян
Степан Ковальчик
Український доброволець, начальник служби безпеки 253-го окремого штурмового батальйону "Арей". Його діяльність відіграє ключову роль у забезпеченні безпеки підрозділу під час бойових операцій та в тилу.
Народився 4 грудня 1980 р. З ідеями Українського націоналізму ріс і жив завжди , жодного разу не змінюючи своїх переконань. На фронт потрапив у 16 році , в місто Марянка, Донецької обл. Це була Миколаївська група добровольців, під командуванням Олександра Грищука (Македонця) , у складі окремої тактичної групи ВОЛИНЬ Української Добровольчої Армії. З початком повномасштабного вторгнення росії , разом з іншими побратимами , приймав участь у створенні добровольчого підрозділу АРЕЙ. На сьогоднішній день , є начальником служби безпеки батальйону.
Він розуміє, що справжня сила полягає не лише в озброєнні, а в переконаннях, що ведуть у бій. Для нього ідеологічне виховання – це не просто слова, а вогонь, що палає в серцях побратимів, зміцнюючи їхню волю та незламність. Бо воює не залізо – воює дух. І цей дух сильніший за будь-яку броню.
Український військовий , який активно долучився до оборони України під час повномасштабної російської агресії у 2022 році. В цьому ж році він приєднався до лав батальйону "Арей", що є частиною Української добровольчої армії (УДА). Його рішення стати на захист Батьківщини було продиктоване патріотизмом і прагненням допомогти звільнити українські землі від окупантів.
У 2022 році Ігор брав участь в деокупації населеного пункту Велика Олександрівка в Херсонській області, що стало одним з важливих кроків у звільненні регіону від російської окупації. Завдяки таким операціям українські сили поступово відновлювали контроль над своїми територіями.
У 2023 році Ігор досяг нового етапу у своїй військовій кар'єрі, очоливши підрозділ а згодом і роту безпілотних авіаційних комплексів. Це підрозділ, який займається розвідувальними та бойовими операціями за допомогою дронів. Такий напрямок є надзвичайно важливим в сучасній війні, адже безпілотні авіаційні системи дозволяють ефективно виконувати завдання з мінімальними ризиками для особового складу.
Ігор Дорошенко залишається важливою частиною українського опору, демонструючи приклад сміливості та професіоналізму в умовах війни.
Ігор Дорошенко
позивний "Фокус"
Народився на Миколаївщині, в юнацтві займався боксом, вчився на відмінно, після 11 класу поступив у Донецький Машинобудівний інститут, після закінчення інституту лишився на Донеччині, женився та працював на Лисичанському НПЗ приймав участь у звільненні міста Лисичанськ у 2014 році !
Маю трьох синів та гарну і кохану дружину. З початку повно масштабного вторгнення приймав участь у боях за Ірпінь, Макарів ( Київської обл) Бучу, воював на Запорізькому та Херсонському напрямках, Оріхів, Нікополь, на Донбасі, Великановосілка, Нескучне, Макоравка, Сторожеве, Старомайорск, був поранений але не залишив позиції і продовжив бій та вивів усю свою групу , на Харківщині Вовчанськ, приймав участь в опираціях на території РФ був поранений але залишився і продовжував роботу, зараз на КУРЩИНІ
Пройшов шлях від солдата до командира Роти!
Я особо гарно писати та розмовляти не вмію, коротко і поділу!
Великий Микола
позивний "Динамо"
Народився 17 липня 1970 року в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро), Україна. Він є заслуженим лікарем України та талановитим нейрохірургом. До лютого 2022 року обіймав посаду заступника головного лікаря з хірургічної допомоги та начальника медичної частини Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова.
У серпні 2014 року, під час активних бойових дій на сході України, Юрій Скребець взяв відпустку та приєднався до добровольчого медичного підрозділу "Госпітальєри", заснованого Яною Зінкевич. Він вирушив на передову, щоб надавати медичну допомогу пораненим бійцям. 10 серпня 2014 року він приймав поранених та загиблих після бою під Білокам’янкою. Його самовідданість та професіоналізм стали прикладом для багатьох медиків та волонтерів, які прагнуть допомогти захисникам України в найскладніших умовах.
У лютому 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Юрій Юрійович звільнився з посади начальника медичної частини лікарні імені Мечникова та знову приєднався до добровольців на фронті. Згодом він став начальником медичної служби одного з бойових підрозділів, продовжуючи рятувати життя українських воїнів на передовій.
Окрім медичної діяльності, Юрій Скребець брав участь у громадському житті. У 2020 році він балотувався до Дніпровської міської ради та був обраний депутатом. Його активна громадянська позиція та професійний досвід сприяють розвитку медичної сфери та підтримці військових на місцевому рівні.
Юрій Скребець також є одним із засновників громадської організації "Госпітальєри", офіційно зареєстрованої 19 жовтня 2015 року. Організація займається наданням медичної допомоги на передовій та навчанням тактичної медицини. Завдяки зусиллям таких людей, як Юрій Юрійович, українські військові отримують своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу в найгарячіших точках.
Його відданість професії та патріотизм були відзначені на державному рівні: Юрій Скребець отримав звання Народного Героя України, що підкреслює його вагомий внесок у захист та підтримку українських воїнів.
Юрій Скребець
позивний"Юзік"
Народився 9 листопада 1989 року. Дитинство і юність минули у звичному ритмі, але доля підготувала для нього зовсім інший шлях. До повномасштабного вторгнення він жив у Європі, де кілька років працював водієм. Чудово знав дороги, вмів орієнтуватися, звик до руху, але навіть не підозрював, що одного дня його маршрут зміниться назавжди.
5 травня 2022 року він офіційно став частиною армії. Залишивши позаду мирне життя, приєднався до батальйону, де розпочався його новий етап. Освоєння військової справи йшло швидко: дисципліна, чіткість, рішучість – усе це допомагало ставати сильнішим. Спочатку він був взводним, потім командиром штурмового взводу, а восени 2023 року очолив вже іншу роту.
Війна навчає швидко. До кінця 2023 року його підрозділ увійшов до складу 129-ї бригади, де бойовий досвід і навички допомогли створити боєздатний, злагоджений взвод. Після перепідпорядкування він зайняв місце командира другої та третьої штурмових рот, отримавши звання лейтенанта.
Зараз він продовжує службу, веде своїх бійців уперед. Війна змінила його, але не зламала. Він знає, що дороги назад уже немає – попереду лише бій і обов’язок, який він прийняв без вагань.
Григорян Ішхан
Народився 15 квітня 1977 року в Кривому Розі. З самого дитинства його життя було пов’язане з дисципліною та військовою справою. У 1991 році він вступив до української спеціальної школи-інтернату з поглибленою фізкультурною підготовкою, яку закінчив у 1994 році. Далі шлях привів його до Одеського інституту Сухопутних військ, де він навчався з 1994 по 1998 рік. Військова кар’єра розпочалася одразу після випуску – з 1998 по 2002 рік проходив службу в лавах Збройних Сил України.
Військовий шлях загартовує, і він залишився вірним присязі. Ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2021 році, він вступив до лав 101-го батальйону територіальної оборони, який формувався задовго до перших вибухів великої війни. У січні 2022 року був призначений заступником начальника штабу батальйону.
Коли ворог перетнув кордон, він разом зі зведеною групою вирушив у бій. Березень 2022-го, бої за Високопілля – саме там його зустріла новина про створення 129-ї бригади територіальної оборони. У вересні 2022 року він був переведений до бригади, а згодом призначений командиром 2-ї роти 7-го батальйону.
З того часу – незмінний командир. Бої, накази, відповідальність, побратими. Війна стала його буденністю, а військовий обов’язок – частиною його самого. Він не просто солдат. Він той, хто знає, що дороги назад немає. Вперед – тільки боротьба. Вперед – тільки до перемоги.
Тупіконь Андрій
позивний "Доцент"
Кадровий офіцер, який присвятив своє життя військовій справі. З перших днів служби він проявив себе як дисциплінований та відповідальний боєць, уміло поєднуючи теоретичні знання з практичним досвідом під час підготовки особового складу.
З початку повномасштабного вторгнення в Україну Зайченко був призваний до лав Збройних Сил України (ЗСУ). Він продовжив службу у батальйоні «Арей», де швидко зарекомендував себе надійним офіцером, здатним підтримувати високий рівень бойової виучки та морального духу серед підлеглих.
Колеги й побратими відзначають його вміння зберігати спокій у напружених ситуаціях і знаходити правильний підхід до кожного бійця. Іван Олексійович надає особливої ваги злагодженим діям: прагне, щоб кожен військовослужбовець розумів спільні завдання та був упевнений у підтримці товаришів.
У своїй діяльності Зайченко дотримується принципів, що ґрунтуються на повазі до статуту та постійному вдосконаленні навичок. Поряд із регулярними тренуваннями й навчаннями, він вважає важливим індивідуальний підхід до особового складу: допомагати новачкам швидко адаптуватися, а досвідченим бійцям — ефективно застосовувати свої знання та вміння.
Нині Іван Олексійович продовжує нести службу у батальйоні «Арей», демонструючи вірність присязі та військовому обов’язку. Його приклад і професіоналізм слугують орієнтиром для побратимів і зміцнюють авторитет ЗСУ у виконанні поставлених завдань.
Зайченко Іван
Заявка на рекрутинг
Надішліть Вашу заявку, щоб приєднатися до нашої команди